Л. Ніколсоном рідинно–мозаїчної моделі будови мембрани. Відповідно до цієї моделі, білки в мембрані не утворюють суцільного шару на поверхні, а поділяються на інтегральні, напівінтегральні та периферичні.
Крім того, своєрідні ярлики дозволяють імунній системі знаходити чужорідні антигени. Відкриття клітинних мембран сталося в 1925 році, коли Е. Гортер і Ф. Грендель за допомогою осмотичного удару змогли отримати «тіні» еритроцитів (порожні оболонки) і провести з ними низку досліджень, відкривши ліпідний біошар.
Якщо білки не закріплені в мембрані, вони «плавають» у ліпідному бішарі як у рідині. Тому кажуть, що біомембрани мають рідинно–мозаїчну структуру.